НОВОСТИ ФУТБОЛА | СТАТЬИ | ОБЗОРЫ | ВИДЕО | РЕЗУЛЬТАТЫ LIVE | КОНТАКТЫ | КОТИРОВКИ
    

###Гусев-старший о футбольной карьере сына ###

Скiльки б тренерiв не змiнювалося у київському "Динамо", уродженець Сумщини Олег Гусєв пiдходить усiм фахiвцям. I навiть коли минулої осенi команду хотiли розiгнати, Гусєв залишився єдиним, до кого нi у вболiвальникiв, нi в керiвництва клубу не було претензiй.

На Сумщинi напевне не знайдеться людини, яка б не знала, що Олег Гусєв їхнiй земляк. Його люблять, ним гордяться. Кореспондент "Експресу" побував на батькiвщинi футболiста i зустрiвся з його батьком - Анатолiєм Олексiйовичем Гусєвим.

На стадiон у три роки

..."Познайомились ми з дружиною Антонiною Олексiєвною у Степанiвцi, звiдкiля я родом, у мiсцевому клубi. Тепер це дискотека називається, а тодi просто клуб. Вона не була з нашого села, а приїхала сюди працювати за направленням. За фахом вона - маляр-штукатур. Зав'язались стосунки. У 1975-му роцi я завершив Сумську фiлiю Харкiвського полiтехнiчного iнституту i пiсля того ми побралися", -- згадує батько футболiста.

Але на батькiвщинi молодому подружжю залишитись не судилось. Одразу пiсля одруження молодята поїхали працювати - у Росiю, в мiсто Лiвни Орловської областi. Це були тi були часи, коли молодому спецiалiсту давали обов'язкове трирiчне направлення на роботу. Там, на чужинi, у 1976-му роцi, у молодят з'явився на свiт первiсток -- син Андрiй.

Повернулись вони до рiдної Степанiвки у 1979 роцi. Невдовзi за допомоги батька Анатолiя Гусєва, молодi люди почали зводити будинок для себе. Але до появи другої дитини у сiм'ї не встигли. Олег народився у будинку дiдуся i бабусi у 1983-му. "Можливо саме тому Олег так любить своїх дiдуся i бабусю. Ще не було жодного разу, щоб вiн приїхав у Степанiвку i до них не навiдався з гостинцями", - розповiдає Анатолiй Олексiйович.

Коли у квiтнi 1986-го вiдсвяткували трирiччя Олега, його дозвiллям почав займатися старший брат Андрiй. "Неподалiк вiд нашого будинку був маленький стадiончик. Андрiй весь вiльний час проводив там i почав брати зi собою Олега. Малому доводилось постiйно подавати м'ячi старшим хлопцям. Напевне це йому подобалося, -- усмiхаючить згадує Анатолiй Олексiйович. - Та коли Олегу виповнилося п'ять рокiв, вiн вже нарiвнi грав з однолiтками Андрiя".

А приз - з'їв

У школi Олег був успiшним учнем. Батько каже, що йому легко давалася математика, фiзика i до дев'ятого класу вiн був вiдмiнником. А вчитель хiмiї взагалi затягнув Олега на олiмпiаду з цього предмету. Хлопцю це не подобалось, але вiн пiшов туди, бо був дуже слухняним. Та найулюбленiшим предметом, зрозумiло, була фiзкультура. Олег бiгав швидше за усiх, грав у футбол, ходив до баскетбольної секцiї... Вже тодi батько та вчителi помiтили, що Олег страшенно не любив програвати...

Ще дитиною олегова команда перемогла у дитячому турнiрi i Олегу, як кращому гравцевi, вручили приз - коробку шоколадних цукерок. Це був перший приз за футбол! Картонна коробка була у виглядi стадiону з трибунами. Зрозумiло, що цукерки Олег одразу з'їв. А от цю оригiнальну коробку батько сховав до сiмейного архiву.

..."Наше село футбольне. Одна сiльрада налiчувала шiсть чи сiм команд. Однi грали на район, iншi на область. Навiть я у молодi роки грав у футбол. Олег не вiдрiзнявся зростом. Вiн i зараз не надто високий, а тодi...", -- розповiдає батько. "Чим видiлявся Олег серед своїх однолiток?", -- запитую у першого тренера футболiста Анатолiя Семенця, який долучився до нашої розмови. "Тим, що був найнижчий серед усiх", -- усмiхаючись вiдповiдає той. Проте низький зрiст не завадив семикласнику(!) Олегу грати за своє село у чемпiонатi району i стати бронзовим призером чемпiонату.

Одразу по тому Олега запрошують до сумської школи олiмпiйського резерву у команду "Змiна". Там вiн знову на провiдних ролях, забиває у кожному матчi. "Пригадую випадок на випускному вечерi школи олiмпiйського резерву. Тренер школи Костянтин Зiнов'єв на урочистiй частинi пiдходив до кожного випускника, коротко розповiдав про його сильнi сторони i всiм давав однакову характеристику -- "готовий грати у командi майстрiв". Коли надiйшла черга Олега, вiн чомусь змiнив свою фiнальну фразу i сказав -- "готовий грати у командi майстрiв навiть у київському "Динамо". Чому вiн тодi так сказав, не знаю. Але цi слова виявились пророчими", - каже Анатолiй Гусєв.

Батько Олега сприйняв це не бiльше, як комплiмент. Адже навiть не гадав, що син так високо злетить у футболi. Тодi Олег ще був школярем, вчився вiдмiнно i батько роздумував лише про те, у який вуз вiддати сина.

Перший контракт

Навчаючись у школi Олег Гусєв був помiтною фiгурою у районному футболi. А коли мiсцевий бiзнесмен створив у Сумах аматорську команду "Лiга-99" для участi у чемпiонатi областi, 15-рiчний Олег був одним з перших кого той хотiв бачити у себе. Був такий час, коли Гусєв грав одразу за чотири команди. Через два роки "Лiга-99" здобула право виступати у другiй лiзi українського чемпiонату, а вiдтак змiнила статус з аматорської на професiйну. Це був перший футбольний контракт Гусєва.

Попри те, що команда базувалася у Сумах, покидати рiдну Степанiвку, яка розташована за 10 кiлометрiв вiд обласного центру, Олег не хотiв. Кожного дня вiн їздив у Суми i назад. "Я читав, що свого часу Геннадiй Литовченко також щодня добирався до Днiпропетровська на електричках. В Олега вiдбулось те саме, тiльки їздив вiн на автобусах", -- згадує Анатолiй Олексiйович.

Коли Олегу було 19 у Києвi, на базi столичного клубу ЦСКА почали створювати нову команду "Арсенал". "Я, чесно кажучи, не надто вникав у те, що робилося довкола цiєї команди. Аж тут Олега закликали туди на перегляд i запропонували контракт. Я поїхав з Олегом у Київ, поспiлкувався з В'ячеславом Грозним i той сказав, що зробить з Олега футболiста.

Знаєте, я у той час навiть не переживав, що Олег у Києвi розгуляється. Вiн вже з 15 рокiв здавався менi таким серйозним i самостiйним, що я йому довiряв. А тут, команда, дисциплiна, постiйний нагляд старших, тож я зi спокiйною душею його вiдпустив. Тим паче, що не було такого дня, щоб вiн нам не зателефонував. Я був у курсi всiх його справ", -- розповiдає Гусєв-старший.

У Києвi Олег дуже сумував за рiдною Степанiвкою, за дiдусем з бабусею, батьками. Тож щойно випадала вiльна хвилина, як вiн мчав додому. Їздив що два тижнi. У той час вiн ще не мав свого автомобiля, тож добирався автобусами та поїздами. Своє перше авто Олег придбав, коли вже перейшов до "Динамо".

Про iнтерес "Динамо" до Олега Анатолiй Гусєв довiдався вiд свого сина. Перше, що охопило тодi батька -- тривога. Хоча i вболiвав вiн за "Динамо" ще з 1964-го року, та був добре начуваний, що молодим гравцям дуже складно закрiпитися в основi цього клубу. Батько боявся, щоб його син не розчинився у сiрiй масi сотень, а то й тисяч молодих хлопчакiв, якi не пiдiйшли "Динамо" i взагалi зникли з футбольної карти.

Та Олег пройшов це жорстке сито, хоч i важко було впоратись з динамiвськими навантаженнями. Олег перебрався до "Динамо" у 20-рiчному вiцi i саме тому обрав для себе вiльний тодi 20-й номер. А з першої зарплати у "Динамо" купив для степанiвської дитячої футбольної школи, де сам свого часу навчався, коплект форми i взуття.

Вболiвають усi...

"Мати Олега нiколи особливо футболом не цiкавилася, -- згадує Анатолiй Олексiйович, -- Ще коли я в юностi грав за село, Антонiна приходила з дiвчатами на стадiон. Але це було не уболiвання, а так, гаяння вiльного часу. Та коли вже Олег почав грати... Спочатку їздила зi мною на матчi у Суми, а коли син перебрався до Києва, усi iгри дивиться по телевiзору".

Нинi футбольний матч "Динамо" або збiрної України для родини Гусєвих перетворюється на цiлий ритуал. Уся родина збирається бiля телевiзора i вiдчайдушно уболiває. Приходить дiдусь з бабусею, тiтки, навiть сусiди. Усi сходяться. Для Степанiвки це справжнє свято. Особливо хвилюючим став дебют Олега у збiрнiй України в товариськiй грi проти збiрної Румунiї.

"Ми чекали цього матчу та з нього менi найбiльше запам'ятався один момент. Олег проривався флангом до ворiт. Прокинув собi м'яча, а захисник пiшов на нього прямими ногами. Олег зробив у повiтрi сальто, не встиг згрупуватися i впав на спину. У нас мало серце не зупинилося. Я насилу дочекався завершення матчу, одразу телефоную Олегу, а вiн каже, що все гаразд. Аж тодi вiдлягло", - пригадує батько.

"Що вiдчувала родина, коли в 1/8-й фiналу на чемпiонатi свiту Олег Гусєв пробивав вирiшальний пенальтi у ворота швейцарцiв?" - запитую у головий сiмейства. Батько футболiста каже, що дуже хвилювався, але був впевнений, що той заб'є. За свою кар'єру з 11-метрової позначки Олег схибив лише одного разу. Коли вiн ще виступав за "Арсенал", не забив пенальтi "Карпатам". Пiслятого вiн нiколи не поривався до 11-метрової позначки. "Якщо скаже тренер бити -- вдарю, а сам нi", -- так пояснив своє рiшення футболiст батьковi. I коли Блохiн сказав бити, в Гусєва вибору не було. Вiн пiшов i забив. А збiрна вийшла до чвертьфiналу ЧС-2006...


Топ клубов мира



Топ игроков



Лучшие сборные

© Неофициальный сайт про Олега Гусева - при публикации на вашем сайте наших материалов прямая ссылка обязательна!